Історія України
.svg)
Історія України — процес формування держави Україна.
Цитати про історію України[ред.]
Ми акцентуємо увагу на козацтві, часто його непомірно ідеалізуємо. І в той же час поза нашою увагою залишаються діяння українських аристократичних родів Острозьких, Вишневецьких, Сангушків, Четвертинських, Чорторийських, Велигорських, Радзівілів, Потоцьких, Заславських та інших. Роботи Н. Яковенко чи Л. Войтовича, що з'явилися останнім часом і присвячені цим питанням — це лише перші ластівочки на історичному небосхилі. Українських аристократів здебільшого в наших підручниках історії трактують як «ворогів», «зрадників». Тому ми їх безболісно віддаємо нашим сусідам — полякам, литовцям і білорусам[1]. — «Як вивчати свою історію» |
|||||
| — Ігор Пасічник, професор, ректор Національного університету «Острозька академія», Петро Кралюк, професор, проректор Національного університету «Острозька академія» |
На наших купюрах красуються Б. Хмельницький та І. Мазепа, які — що там гріха таїти — відомі не стільки своїми перемогами, як поразками. А дійсно блискучі полководці й політики, той самий Костянтин Іванович Острозький чи Петро Конашевич-Сагайдачний, десь на задньому плані[1]. — «Як вивчати свою історію» |
|||||
| — Ігор Пасічник, професор, ректор Національного університету «Острозька академія», Петро Кралюк, професор, проректор Національного університету «Острозька академія» |
Читати українську історію треба з бромом, — до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи вірніше: півдержавного) існування, що одгризалась на всі боки: од поляків, руських, татар, шведів. Уся історія — ряд, безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриґ, сварок, підкопування. <…> Ні, ні української історії, ні українських газет читати без брому, валеріянки або без доброї дози філософського застереження не можна.[2] — Запис у щоденнику, 25 травня 1918. |
|||||
| — Володимир Винниченко |
Примітки[ред.]
- ↑ а б Екстракт 150(1), 2009, с. 421
- ↑ Винниченко В. Щоденник. Т. 1: 1911—1920. Едмонтон-Ньою-Йорк: Видання Канадського Інституту Українських Студій і Комісії УВАН у США для вивчення і публікації спадщини Володимира Винниченка, 1980. — С. 285
Джерела[ред.]
- Екстракт 150. У двох частинах. Частина перша. За заг. редакцією Лариси Івшиної. Упоряд. Надія Тисячна, Ольга Решетилова. Марія Томак, Ігор Сюндюков. — Київ: 2009. — 1040 с. — ISBN 978-966-8152-15-3